Зробити резюме статті:
Чатгпт

Червоне море (Фото: earth.com)
Це відкриття стало результатом нового дослідження, яке виявило один із найекстремальніших екологічних епізодів в історії Землі. Висихання сталося через порушення зв’язку з іншими океанами та кліматичні умови, що спричинили надмірне випаровування і підвищення солоності. У результаті басейн утратив майже всю воду, перетворившись на солончакову пустелю.
Але майже так само раптово, як і висихання, море знову наповнилося водою. Вчені пов’язують це з потужним припливом води з Індійського океану, який відновив морські умови менш ніж за 100 тисяч років. Потік води увійшов через сучасний Баб-ель-Мандеб, перетнувши вулканічні височини поблизу островів Ханіш. Батиметричні карти показують глибокий, прямий канал, що з’єднує Аденську затоку з південним Червоним морем — слід, який залишає швидкий і потужний потік на морському дні. Цей канал є важливим доказом короткочасної, але надзвичайно енергійної події, яка прорізала вулканічні бар’єри та затопила солончаки.
Ця подія відбулася приблизно за мільйон років до знаменитого заповнення Середземного моря наприкінці Мессінської кризи солоності, що дає Червоному морю окрему історичну лінію, незалежну від середземноморської. Дослідники використали сейсмічні зображення, датування порід і мікрофосилії — залишки мікроскопічних морських організмів — щоб точно визначити момент переходу від сухого басейну до морського. Сейсмічні дані показали чітку поверхню ерозії, після якої молодші морські відкладення накрили старі шари. Такий малюнок відповідає фазі висихання, за якою швидко настала фаза відкритого океану.
Під час сухої фази басейн заповнився товстими шарами евапоритів — солей і гіпсу, що залишаються після випаровування води. Ці шари зберігають хімічні та фізичні сліди інтенсивного випаровування перед затопленням. Червоне море є унікальним місцем для спостереження за народженням моря, оскільки воно розташоване на молодому рифті між африканською та аравійською тектонічними плитами.
Огляд геологічних даних показує, що рифтинг почався близько 30 мільйонів років тому, і басейн поступово перейшов від озер і заток до глибших вод. Західна Аравія також має великі вулканічні поля — харрати, які були активними протягом останніх 30 мільйонів років. Згідно з даними Геологічної служби США, ці вулканічні системи пов’язані з рухом плит і могли блокувати південні водні шляхи.
Включення нових доказів затоплення в тектонічний контекст допомагає пояснити переривчастий характер зв’язку з океаном. Це також показує, як Червоне море перейшло від пастки для солей до повноцінної частини світового океану. Коли басейн був ізольований, приплив води не міг компенсувати випаровування.
З часом рівень води знижувався, солоність зростала, і солі кристалізувалися. Остаточне перекриття з півночі та вулканічний бар’єр на півдні створили умови для повного висихання. Як тільки відкрився шлях із півдня, море швидко повернулося. Канал такого розміру потребує величезного об’єму води за короткий час, і його геометрія — прямий хід між глибокими басейнами з розгалуженням біля вулканів — відповідає швидкій ерозії нерівного дна морем.
Після повторного заповнення басейну морські організми знову заселили водну товщу та дно. Згодом утворилися коралові рифи, і сучасне Червоне море стало домом для унікальних термостійких екосистем. Це багатство не стирає екстремальні події минулого, а навпаки — демонструє здатність до відновлення після серйозних змін, якщо зв’язок із океаном відновлюється. Такі події допомагають зрозуміти, як формуються моря й океани, як виникають великі поклади солей і як взаємодіють клімат і тектоніка. Вони також показують, що деякі зміни можуть відбуватися дуже швидко за геологічними мірками.
Головний висновок полягає в тому, як різні наукові інструменти — сейсмічні зображення, датування, мікрофосилії та топографія морського дна — складаються в єдину історію. Попереду ще багато досліджень, зокрема в районі Баб-ель-Мандеб і островів Ханіш, які допоможуть уточнити форму каналу, його вік і хімічні зміни, що сталися з прибуттям води з Індійського океану. Краще картографування покаже, наскільки далеко поширилися наслідки затоплення в бічні басейни. Ці деталі допоможуть створити точніші моделі швидкості та масштабу повторного заповнення. І хоча багато питань залишаються відкритими, науковці готові шукати відповіді.